четвер, 15 грудня 2011 р.

Пропадати теж треба вміти

Ото вже дуже і дуже давно не писала на блозі. Аж якось відвикла...
А все тому, що зараз "підприцьовую" помічником Тата-Буратіна. Ну, от бувають поміічники Миколая...а я - помічник нашого татка :-)
Просто зараз троха люди нагадали собі жи скоро Новий рік (снігу то нема, настрою відповідно теж, то бодай календар нагадує, що вже середина грудня), і давай придумувати, що би то таке подарувати рідним чи чим би то ялинку прикрасити... І тут вони натрапляють на блог мого мужа, альбло мій.
Як наслідок ось чим ми займаємося :
ріжем-чистим-зачищаєм
Отаке.
А ще муж нещодавно зробив мегабомбезну хату на 4 кімнати, серед яких і ванна з туалетом! Але про то я розкажу завтра, бо вже пора йти спати, - рано на роботу :-)

середу, 26 жовтня 2011 р.

Як наш Тато Буратін ночами драконів видумував

Давненько я шось ніяких історій не писала, але на то були вагомі причини... Але я вже тут і ,сподіваюсь, напишу чегову цікаву історію.
Сміхотун, Жирний і Лінивець. Знайомтеся - це наші нові співмешканці. А коли настане Новий рік, вони посядуть своє почесне місце на нашій Еко-ялинці )))
Так от. Наш Татко Буратін якось випадково згадав собі, що скоро Новий рік. Мало того, що він новий так ще й Рік Дракона!
І як же ми будемо без власного Дракошки? І народилися в коханого спершу в голові, а потім на деревинці дри класнючих тварючки ))) Мій улюбленець - Сміхотун, а от нашого татка більше приваблює Ліневець...
А на вихідних у процесі роботи над новорічними іграшками на ялинку в нас "народився" ще одни дракончик. Але проблема в тому, що я мала його зачистити і привести до порядку. щоб можна було вже похвалитися, і... залінивилася )))  

вівторок, 6 вересня 2011 р.

Історія смачнючої домашньої піци

Я відколи перший раз десь у подруги скуштувала піцу, то відразу захотіла навчитися це готувати. Перепробувала купу всяких рецептів і зрозуміла одне - найважніше в піці тісто, бо зверху чим більше смаколиків накидаєш, тим няміше буде. І от якось у чарівній газеті "Порадниця", яку виписувала моя мама, знайшла рецептик. І його я користаю вже років девять, а може всі 10! 
А ото минулого тижня вчергове "бадяжи" свою улюблену піцу і навіть фотку зробила. А раз зробила то вже гріх не похвалитися )))).
ТАК ОТ:
Беремо на дві великі піци пакетик кефіру 450г, 1 яйце, дрібку соди, дрібку солі і муки так, щоб було таке як густа сметана.
Дечки (2 шт.) вимащуєм олією чи маргарином, але так, щоб не забагато жирне. І виливаєм тісто. Ставим у духовку вже теплу і печемо 15 хв.
За той час всі інгредієнти нарізаєм (гриби, ковбаску, болгарський перець, помідори і т д) тоді витягуєм тісто з духовки не викидаючи з дечки, змашуєм кетчупом і майонезом (сумішшю), а тоді зверху все що душа забажає. Зверху треба затерти сиром твердим і в духовку.
Не забудьте начинку трошки підсолити, щоб було ще смачніше. Можна також кинути зелень. З начинкою піца має бути в духовці 10-12 хв. і готова.
СМАЧНОГО!

четвер, 1 вересня 2011 р.

Історія дивної іграшки

Найперше вітаю усіх, у кого дітики вже настільки дорослі, що пішли до школи!!!!!!!!!!!!        )))) Як сказав мені мій муж нині рано: " За два роки і нас таке чекає..."
Але розповісти нині я хотіла про зовсім дивну іграшку: пічку, таку як у казці))
Її десь півроку тому замовили моєму чоловікові. То був черговий приступ творчих пошуків. Чому "приступ"? Бо коли муж не знає, як втілити якусь ідею, він нервується, не хоче, щоб я його цьомала, і не робить інших іграшок, бо циклиться над думанням... ну, творчий він у мене ))))
Отож, після мук творчості муж таки придумав втілення міні-пічки  і змайстрував її. Усередині вона порожня, а ляда (принаймні так в нас у селі називалися оті дрерцята) відкривається. Щоб доповнити образ, я пошила лежачок і подушечку з мішковини ) Ще в мене була ідея з сірникової коробки і фольги забацати дечку, але просто не встигла - муж відправив іграшку замовниці.
Але мушу сказати, що я особисто не зовсім розуміла приколу цієї іграшки, бо на мій обмежений світогляд, -  бавитися цим не надто цікаво. І моє оте переконання розлетілося як трилітрова банка, що впала на асфальт.... Моє мале як тільки дорвалося до іграшки (вона ж у нас виконує роль експерта ))) Так от, як тільки вона взяла до рук цю пічку, то вже відірвати її було складно - всередину пхалося все на світі, пеклися пиріжки з кусків газети, на верху спала спочатку лялька, потім ведмедик, песик, слоник, свиня, словом всі, хто був під руками....
Висновок - батькам з їх уявою даааалеко до розвинутого казкового внутрішнього світу діточок.... 

вівторок, 23 серпня 2011 р.

ВИШИВАНКА - це модно і стильно!

Сьогодні історія не про іграшки, а про свято. Нове свято, яке Львів започаткував 4 роки тому - День вишиванки!
багато про неї знає Вікіпедія: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D1%88%D0%B8%D0%B2%D0%BA%D0%B0

А в мене заклик:
УСІМ-УСІМ-УСІМ, хто ще не вибігав з дому, - одягніть сьогодні вишиванку, бодай вишивану футболочку, чи бодай крайкою підпережіться! Ми - українці, і кому, як не нам берегти свої традиції!

P.S: Отово так ми нині притусяли на роботу ))

понеділок, 15 серпня 2011 р.

Іноді і равлики бігають :)

Досить часто люди замовляють у коханого специфічні фігурки для колекції. Були серед таких песики, їжачки, бик і бегемотик. А одного разу звернулася до мужа кобіта, яка колекціонує різноманітні фігурки равликів. Ну, якщо чесно захоплення оригінальне, адже зазвичай люди колекціонують жабок або слоників, але не равликів. Ну, як то кажуть, кому що подобається... Але питання в тому, що равлики - то такі тварючки, з якими не дуже поексперементуєш...
Думав муж думав... довгенько так, бо якось не уявляв собі як виконати заовлення... І ось нарешті сів малювати. Дуркував як тільки можна, мало не піврезинки стер витираючи свої каракулі :)
І тут здуру намалював равликові руки і почав мені розказувати пафосним тоном з купою пауз і наголосів цілу історію про равлика-бігуна. Похахакали ми показилися, а потім глянули так - справді прикольна фігурка вийшла. Потім муж перепитав замовницю, чи вписуватиметься таке творіння в концепцію її колекції ))) і почав вирізати-випилювати.
Найкрутіша ділянка роботи дісталася мені - почистити наждачкою до гладкості (правда муж все одно щось там дочищав-дотирав, бо завжди то там недотерла, то там пропустила....) Але вже за 3 годинки витвір був готовий.
Відтак колекціонерка зі Львова отримала унікального спортсмена :)
Як бачите, іноді і равлики бігають...

понеділок, 8 серпня 2011 р.

Їжакоманія АБО коли мужа поперло

Ще до того, як коханий виявив у собі деревинні здібності, він захоплювався збиранням корівок. Ну, не живих звісно, а  фігурок з різних матеріалів (ото жило би в нашій зйомній однокімнатці 33 корови :)))) Але я не про це.  
Любив він збирати корівок аж поки не захопився іншим - деревинками. Але і тут приязнь до різних форм одного і того ж його не покинула.

Так, серед кількох сотень різних фігурок-виробів, які вже є в арсеналі мого мужа, десь зо два десятки становлять їжачки. Я це називаю їжакоманією, бо вони справді є різні і неповторні -великі, малі, вухаті, носаті і т.д. Колись-то його так поперло, що за один вечір він наваяв 23 різні їжачки. при чому крім колючості в них не було нічого спільного. Правда, однго з них я забракувала, бо фейс у нього був ну надто вже агресивний... Але всі інші успішно були вирізані і чекають поки мені руки дійдуть їх почистити наждачкою...

А найпершого свого їжачка коханий створив ще півтора року тому. Подарував він його донечці своєї коліжанки. Дівчинці тоді було трошки менше трьох рочків і вона саме пішла в садочок. І що б ви думали, цей їжачок став її улюбленою іграшкою. Вона з ним навіть в садочок ходила.
Десь півроку тому стався прикрий трафунок - їжачок упав і йому відламався носик. Прийшла мама в садочок по дитину, а та заявила: "Тре купити бинт і зеленку, бо Їжачок поранився". Мусив їжачок "лягати в лікарню" - принесли його нам і муж вирізав йому іншого носика (правда голова мусила трошки зменшитися). І живе їжачок щасливо у своєї господиньки як новенький - носатий :)

четвер, 4 серпня 2011 р.

Як мама попросила тата втілити її дитячу мрію...

 Роки летять. І ніби я ше і не така дуже стара, але дитинство було таки давненько... І от в тому дитинстві була іграшка, про яку я завжди мріяла, але якої в мене не було, бо батьки економили на найнеобхідніше. Я кажу про головоломку "сувалки".
Я не певна, що це правильна назва, але так воно в мене називалося - такі квадратики з циферками, які треба було перемішати, а потім посувати так, щоб скласти цифри по порядку. Ця недосяжна цяцька, якою я бавилася хіба що в друзів, привила мені любов до головоломок.
І ось зараз у дорослому житті моя мрія збулася - мій коханий чоловік змайстрував-вирізав-випиляв три різні головоломки, які дозволяють кільканадцять хвилин "поламати голову" і впорідкувати думки. В моєму уявленні це навіть більше схоже на форматування, яке ми робимо з флешкою, коли вона глючить...
 І мою любов до цього щастя поділяє моє сонечко - Катруся. Я чомусь думал, що такі забавки для дітей десь 6-8 рочків. Але моє мале просто балдить, коли складає і розкладає головоломку. Ота, що прямокутна - найскладніша, вона складається дуже трудно навіть для мене. І що ви думаєте - моє мале вийшло з ситуації  - вона запам"ятала візувально як виглядає складений варіант головоломки і тепер просто підбирає потрібні фрагменти у потрібному порядку... отаке...

Щось після відпустки мене потягло на писанину... забагато певно написала... Але коротити вже шкода

четвер, 30 червня 2011 р.

Історія скарбнички для "маленьких жіночих примх"

Моя слабість то прикраси, при чому всякі-різні. А найбільше я люблю кульчики і то зі срібла. Обожнюю просто! І от коли мій муж відкрив у собі талант витворювання з дерева всякі класні штуки, вирішив мене потішти. Він підібрав гарну деревинку, яка має "гарний малюнок" і вирізав скриньку з купою відділів, які вміщують моє добро :)
Уявіть собі картину - ранок, субота, можна дрихнити досхочу (чим ми і скористалися), а після пробудження можна навіть не зіскакувати на рівні ноги, а просто поніжитися в ліжечку.... От ніжуся я, а коханий кудись зник. За якийсь час приходить і кладе переді мною найкращий у світі подарунок - скриньку спеціально для мене дерев""яну та ще й виготовлену власноруч! Це відчуття можна порівняти хіба що зі сніданком в ліжко :)))

А вже пізніше моє кохане створіннячко виготовило кілька різних видів скриньок для своїх замовниць, або замовників, які хотіли зробити приємне своїм жіночкам :))). Серед них була суто львівська скринька з декором зі справжніх  кавових зерен, скринька з сюрпризом, в якій методом інтарсії в дні є наскрізна дерев"яна грушка (фрукт) та ще інші різної форми і кожна зі своїм приколом... А ось на фото найостанніша робота вже із кришкою на завісиках :)  

понеділок, 6 червня 2011 р.

Історія одного щастя

Сьогодні професійне свято - ДЕНЬ ЖУРНАЛІТА. Це професійне свято нашої маленької сім"ї. Наразі в нас журналісти мама і татко, але є всі шанси, що наше кошенятко -Катруся теж буде пишучою особистістю :))
До речі, знайомство наше з чоловіком теж відбулося напередодні цього свята... шість років тому :)) Вже за 7 місяців по тому ми зрозуміли, що жити одне без одного не зможемо і відтак почалася НАША ЕРА: знайомство з батьками, заручини, весілля,народзення донечки... Отак професійне свято стало початком великого щастя маленької сім"ї :))

До слова, ВІТАЮ УСІХ НАШИХ КОЛЕГ! КУПУ СИЛИ, МУЖНОСТІ І МУДРОСТІ, ВРАЖЕНЬ І ПОЗИТИВУ! 

пʼятницю, 27 травня 2011 р.

Історія котика, якому довелося побачити всяке


Сьогодні покажу глючних котиків. Того, що на першій фотці муж робив десь рік чи півтора тому. наступний "народився" коли мужа дуже перло і плющило і він не знав, що б то таке вчудити. Відтак у нас зявився добренький котяра, який так між іншим ховає за спиною величезну лопату... :) А нещодавно котик метаморфізував втретє - порижів... Видко сонце на нього таки вплинуло і шерстка вигоріла... :)

понеділок, 16 травня 2011 р.

Історія іграшки, яка розвиває уяву, АБО крута забавка для всієї сім"ї

"Супер-пупер", - такою була реакція моєї Катрусі на чергову забавку, зроблену нашим татком. Йдеться про купу кубиків, які насправді ніякі не кубики. Науковою мовою воні називаються "вальдорфські", а наш тато каже, що вони просто "криві"...
Всі наші іграшки успішно сплять у величезній бенкетці (хіба посудка поки що ще користується попитом, бо в ній мамі їсти варять), бо ми маємо інше заняття - 120 різних деревинок, різної форми  і розміру. З них можна скласти все що хочеш. От те "що хочем" ми і складаємо.
З татом складаємо переважно замки, фортеці якісь, а з мамою бавимося в будівельну монополію - підбираємо сировину для вибагливих клієнтів, які хочуть купити цеглу :) в нас навіть камаз великий завівся з великим кузовом. А ще ці криві кубики нам цілком підходять, як різні подарунки для уявних друзів, до яких ми йдемо в гості, - один з них схожий на помаду, інший на машину, а ше інший на крутий мобільник :)...
Але ці "кубики" наш тато зробив не відразу. Він про них мені розказував може з рік. Пояснював, розказував, але я, якщо чесно, не зовсім розуміла, що воно, а головне - навіщо. "Ну, різні деревинки, як з них щось можна скласти?". І власне на мій сором мушу зізнатися, що втілилися вони в життя так пізно частково і "з моєю допомогою"... Зазвичай моє схвалення якоїсь ідеї значно пришвидшує втілення її в реальність, і навпаки, коли я забакланю....
Ну, але добре, що муж мене не аж так ревно слухався, і в один момент, коли мав більше вільного часу, приніс до хати десь зо 40 різних деревинок. Катруся тоді саме була в бабусі, тому я була єдиним і першим експертом-оцінювачем. Реакція в мене була десь така: "І що то таке?!?". "Ми не скажем, а покажем", - як у тій грі з дитинства сказав муж, і почав на підлозі в хаті складати замок, а потім вантажну машинку.. Зверніть увагу на те, що на годиннику вже була майже північ, і уявіть собі картину: двоє дорослих людей (одна з них вже в нічній сорочці) до другої ночі змагаються чия пірамідка з кривих кубиків буде стійкішою :)).  
А коли муж виставив фотку тих кубиків на своєму блозі (http://dimokl-toy.blogspot.com/p/blog-page_453.html ) і їх захотіли купити, то ми для зручності користування вирішили пошити якусь торбу для того добра.
І оскільки криві кубики - це екологічна іграшка, то вже треба тримати марку :) Тому мішечок вийшов у кращих традиціях екологічності - з вишивальної тканини під льон...
А коли перші кубики знайшли свого нового власника, наш татко мусив зробитти нам інші, бо ж бавитися чимось треба ? ))

середу, 27 квітня 2011 р.

Історія найрозумніших іграшок або що таке "Шнуровка"

Коли в мене народилася Катруся, то як і всі сучасні мами не оминула купи мудрих книжок про те, як правильно доглядати за дитиною і як правильно її розвивати. Маю їх аж три! То коли народжу друге малятко, мож буде зекономити купу грошів :)) Але я не про це. У всіх цих книжках, а також майже в усіх статтях, які є в неті, пише про те, що дитинка буде дуже добре розвиватися і буде просто вундеркіндером, якщо розвивати дрібну моторику. Грубо кжучи, якщо давати дитині щось якнайдрібніше і пропонувати перебирати оте "щось" пальченятками, то буде вам щастя :))).
Ну, коли нашій доці було зовсім трошки рочків, татко наш ще не вмів робити такі чудеса, які робить зараз (або просто ще не знав, що він таке вміє :))) Тому ми виходили з ситуації як могли - і горох з гречки вибирали, і мамині заколки "мучили", і коралі розбирали на запчастини...
А от коли наш татко навчився виробляти всяке і різне, то витворив такі собі шнуровки. Якось після довгих випилювань він приніс щось дуже схоже на маленьку кухонну дощечку, але з купою дирочок. Я його питаюся: "Що це таке?", а він хрюк такий відповідає: "Зачекай і побачиш". Ще десь годину він модохався і приніс показати  шнуровку яблуко. Приблизно таку, як на фото. Єдине що було відмінне - це патичок на кінці ленточки. річ у тім, що спершу замість нього був справжній хробик з очками ротиком і навіть чубчиком. Але і ця іграшка (як всі інші) пройшла випробування нашим маленьким експертиком. І доня виявила, що хробик є гарненьким але дуже незручним, оскільки, якщо хотіти його перепхати через дірочку вдруге, то це вже є проблематично для дитини. Тому в наступних шнуровках хробик перетворився на звичайний патичок затоншений на кінці.
А ще наш експертик виявив, що цікаво "пришивати" різноманітні детальки. Тож наш татко думав-думав і надумав. Він виробив нам паровозика. Але не просто паровозика, а об"ємного, кльового та ше й купою відчіпних деталей. Ото було радості! А ще з його допомогою ми вивчали ази механіки. Коли паличку, яка кріпиться зверху на колеса, пришити не надто міцно, то можна хрозуміти принцип руху коліс (ну, цих примудростей нас вчив татко, мама щось якось з механкою не дуже дружить...)
Я от собі думаю, як класно, що в нас є наш тестувальник татових виробів, бо ми - дорослі, часто не враховуємо певних нюансів, які для дитини є важливими, а часом і визначальними. Цікаво, а великі іграшкові компанії, мають таких експертів?...

четвер, 21 квітня 2011 р.

Історія чуда в пір"ї

А нині моя історія про мене :)). Нині я народилася... правда 27 років тому...
І сьогодні мені дарували купу подарунків, купу квітів... Але найцінніше для мене було не це. От ти працюєш, виконуєш свою роботу, рутина-рутина-рутина... Аж тут в такий день, коли по великому рахунку тебе мусять привітати твої колеги у відділі (ну, бо ми все так робимо), і, звісно, родичі. А тут в тебе купа дзвінків і подарунків від людей, з якими ти по роботі стикаєшся, яким щодня віддаєш частинку себе.. але, які, зрештою, якщо об"єктивно, аж ніяк не зобов"язані тебе привітати..
До чого це я? А до того, що в такі моменти ти розумієш, що твої зусилля цінують, що про тебе пам"ятають попри купу завдані і доручень... це приємно...

вівторок, 19 квітня 2011 р.

Історія вередливого зубчика АБО актуальні натуральні зубогризки

Свого часу, коли наше мале було дуже ще мале, і їй різалися зубчики, ми пішли до магазину і, як нам порекомендували, купили зубогризку.
Вона була пластмасова якась там екологічна ніби-то. Всередині була рідина спеціальна, ту зубогризку треба було ставити в холодильник, а потім таку зимну давати дитині, щоб вона отим холодним собі зубки заспокоювала... Таку інструкцію до використання нам надала приязна консультант в магазині.
Але... але наше мале тої інструкції або не почуло, або не зрозуміло, бо всі наші намагання допомогти зубкам прорізатися за допомогою тої шуки були марними. Мала не просто не хотіла її гризти, а навіть бавитися не дуже прагнула, хоча форма була цікава (як на мене) і кольорів не бракувало...
 Ну, слава Богу, зубастики в нас виросли. А наш татко коли виявив у себе хист до деревовирізування і перетворення його на всякі модні штуки, серед іншого зауважив таке: Катруся хоч в той час вже була зубаста :)), але бавлячись дерев"яними цяцьками не забувала їх запхати в ротик і випробувати на міцність. І тоді в мужа виникла ідейка - зубогризки.
 Спершу вигадав він три види: рибу з прямим хвостиком, бегемотика і  метелика. Працював над ними реальних кілька днів. Бо ж то для дитинки - всі кутики ідеально заокруглював, потім зачищав наждачкою найдрібнішою, потім олією гарячою поливав, щоб бруд відштовхували і були антисептичні (олія лляна використовувалася).
Правда, згодом вони набували удосконалених форм - то нашій Катрусі голова бегемота не сподобалася, то в рибки плавничків браквало.. Словом, за три роки муж вже навигадував 12 видів (всі види можна побачити тут http://dimokl-toy.blogspot.com/p/blog-page.html )
А минулого тижні в нас "народився" тринадцятий :)) Побачив Дмитро стару-престару іграшку - калаталко, яким ще я бавилася. Сподобалася йому форма і врешті він вирізав ще одного гризунчика. ну дуууже гарнюній вийшов :) ну, принаймні мені так здається...

вівторок, 12 квітня 2011 р.

Історія юного режисерчика :))

В мене росте донечка. Їй 4 рочки і 1 місяць. І мабуть вона буде колись режисером. Чого я так думаю? На цих вихідних ми були у нашого дідуся на ювілеї - йому стукнуло 50. Троха сиділи за столом  "балювалися", а потім Катруся влаштувала справжній театр - казочку про козу-дерезу з того моменту, як вона в зайчикову хатинку залізла, доця захотіла поставити на живо.
Вона визначила себе зайчиком, маму (мене) - козою, дядька хресного - вовком, нашу тітоньку - лисичкою (хоча її в оригіналі казки не було, видко цьоця дитині асоціюється з цим персонажем :)) ), а тато наш був раком-небораком. І ми в ролях "зіграли" дитячу виставу. Сміху було - море, а в дитини радості - не переповісти....
Цікаво - від кого в неї стільки організаторських здібностей... 

четвер, 7 квітня 2011 р.

Про ГОРДОГО собачку і його синочка

Сьогодні я розповім про одного самотнього песика, який сумував-сумував і нарешті дочекався синочка :))
Так от. Як уже видно з моїх попередніх історій, досить часто ідеї для створення нових цікавих іграшок мужу "влізають" в голову випадково. Побачить якийсь кусочок дерева, щось йому уявиться і "народжується" забавка. Так було і з Гордим песиком. Річ у тім, що вирізаючи бегемотика, мужу залишився шмат деревини, в якій йому дуууже "виглядало" якесь звірятко. Взяв муж ножичок свій, тесав відтесував, підправляв і вийшло щось ну дуууже гордовите з задертим догори носом. Але щоб ЦЕ стало песиком довелося йому вуха доробити і хвоста. Але зробити такому пихатому хлопаці звичайного хвоста - не прикол. Тож отримав він такого ж хвоста як і він сам - задерикуватого :))
І був він собі у нас (тобто жив у шухляді з іграшками) досить довго. Аж тут коханий каже якось: "Глянь кого я зробив", і показав мені нашого Гордого, але в дитинстві - малого і встидливого :)). А якщо їх поставити разом - ну справдешній Татусько і Синулька. Отак вони і поїхали до нової власниці - удвох, аби сумно не було, коли вона на роботу йтиме :))

вівторок, 5 квітня 2011 р.

Мрії збуваються! або Історія крутої кухонної дощечки

Ще нещодавно я писала тут на блозі, що срію про кльоеньку дощечку на кухню, на якій би було файно різати і приємно дивитися. І що ви думаєте: ВОНА В МЕНЕ ТЕПЕР Є!!!!!!!! Ура!
Модна! Стильна! Такої точно ні в кого нема! Ексклюзівчечок :)))

понеділок, 4 квітня 2011 р.

Жили-були Їжак, Їжачиха і купа дітей...

Близько року тому, ще до того, як коханий почав робити лялькові будиночки, захотів він зробити щось дуже казкове. Річ у тім, що спершу більшість іграшок були одиночними екземплярами і поєднати їх могла лише дитяча фантазія. Скажімо, коли дитині дати кота, ведмедя і собачку, то вона собі подумає-подивиться і побавиться у цілу історію, як звірі зустрілись, потоваришували і подорожували страшним лісом (це моє мале колись таке мені розказувало :))
Аж тут муж захотів зробити щось, що б саме по собі "розказувало" казку. Думав-гадав і взявся за деревинки. Малював, вирізав, вистругував і зробив ну дуууже казкову хату. Стояла вона в нас на кухні днів зо п"ять. Хто приходив у гості, той ахкав і охкав - яка краса.
Ну, хата, це люкс, але де ж тут казка? Пошукав чоловік у своїх заготовках і нарив цілу купу різних їжачків - аж 7 штук (це колись його поперло і він весь вечір вимальовував колючих друзів у різноманітних варіаціях :)
Так ми "заселили хату". Але Дмитрові все ж бракувало казковості... так народилися гриби з казковим хробиком і ялинка. "Ну, вони ж в лісі живуть", - пояснила мені моя Катруся.
Отак у нас вийшла справжнісінька казкова галявина, де живуть мама Їжачиха, тато Їжак і їхні дітки.
А десь через півроку в нас оселилося ще й сімейство зайчиків у своїй приватній "нерухомості" :)  Їх було п"ятеро, але мама ось-ось чекає поповнення )))

вівторок, 29 березня 2011 р.

Історія "бракованого" поїзда

Сьогодні я розкажу про те, як мій муж створював свого першого і поки що єдиного дерев"яного поїзда. Одного разу йому замовили іграшку для хлопчика. Думав він над пропозиціями не довго, бо сам колись був маленьким і як всі хлопчики любив бавитися машинками. Але машинка - то не оригінально, таке багато хто робить. Тому запропонував поїзд і замовниця погодилася. Ну, запропонував то кльовов, але як його зробити....
В мого коханого майстра є одна фішка - він не починає робити виріб, якщо його не "бачить", тобто собі не уявляє чітко, як його тре робити, або бодай, як він мав би виглядати. Отово "народжував" він те бачення місяць, якщо не більше...
Аж ось одного разу засів з деревинками дуууже надовго і коли показав результат, то я просто ахнула - він був як, як, ну, як з ретрофільму. Справжній і їздить! Правда не на рейках, а на колесах, але... Їздить мегакльово. А оскільки серед вагонів у поїзда був і пасажирський, і два вантажні, то замість вантажу муж зробив вальдорфські кубики, які розвивають логіку, мислення і всяке таке. Докладніше про них мож пошукати в гуглі. 
Але творчий процес на цьому не закінчився. Ця іграшка, як і всі інші, мусила пройти рецензування в нашої донечки. І уявіть собі - виявилося, що мегапоїзд, яким захоплювалися всі, хто його бачив - бракований. "А де мій їжачок має сісти? Чого тут нема на шо сідати?", - одразу запитала Катруся. Правда вихід із ситуації знайшовся швидко - один із кубиків, який мав прямокутну форму, дуже добре підійшов замість вагонної лавки :)))
Отаке :)))
  

пʼятницю, 25 березня 2011 р.

МАЛЕНЬКИЙ результат ВЕЛИКОГО переполоху :)))

Нещодавно я писала про купу кіпішу, який наробили тележурналісти, що завітали до нас знімати мого мужа. І ото нещодавно вже був результат - по новому каналу в програмі "Новий погляд" показали АЖ 2 хвилини. :))
Ну, але..... Хто в пізній понеділковий час спав, то можете поглянути отут:
http://www.novy.tv/video/3/90/16106.html (про нас там в самооому кінці ролика :))) 
Пишіть відгуки :)

четвер, 24 березня 2011 р.

Історія крутої дизайнерської штучки, АБО куди подіти мобільник вдома?

Давненько я нічого не писала.... Хворіла, потім розгрібалася на роботі, а ото зараз хочу знову розказати "історію" ))
Останнім часом дуже і дуже популярними стали різного роду підставки до мобільного. І звісно, мій "на всі руки майстер" не міг продинамити таку тенденцію. Отож, одного разу, коли він саме перебирав відходні кусочки деревини, які залишилися після виготовлення іграшок, то побачив шматок дощечки і прийшов з ним до мене. "Що це тобі нагадує?" - "Та як що, дошку..." - "Нє, ну, що оце тобі нагадує, на що схоже?". Дивилася я на ту дошку, дивилася, а тоді він каже: "А якщо отак?". І перевернув іншим боком. Уявіть собі прикол - той бік, який був обрізком обрисів іншої іграшки реально був дуже схожий на профіль кобіти :). Пішов муж на кухню, взяв олівець і почав малювати, щось підправляв, щось виправляв і десь за годинку вже приніс намальовану панночку. "Найгірше було голову вималювати, ну ніяк не виходило обличчя, так щоб не сташидло...", - прокоментував він.
Потім було ше два дні на обтесування ножичком форм, щоб надати об"ємності. І на виході ми отримали суперську фігурку панни у модному платтю. Але що з нею далі робити? А ніц же в голову не лізе.... Відтак бідолашна панночка лежала в шухляді десь місяці два, аж поки одного дня, коли я вже прийшла з роботи, муж показав мені вирізані детальки підставки під мобільник, куди дууууже і дуууже вписувалася наша панночка.
Потім було підбирання правильного кольору морілки, щоб надати фешенебельності, купу нервів з лакуванням, але в результаті ми отримали мега модну підставочку :)
Це була першечка модель. Вже потім почалися різні варіації і з ялинкою та їжачком і з кицькою-підставкою відразу для перстенів чи годинника... Словом усе, що душа забажає :)

четвер, 3 березня 2011 р.

Історія маленької принцески :)

Сьогоднішня історія стосується не іграшки. Нашій найкращій у світі принцесці - донечці Катрусі (офіційно Катерині-Євгенії Дмитрівній) 4 рочки!
Ми сьогодні пішли в садочок у пишній гарнюній сукеночці, понесли купу цукерок для діток і нам будуть співати "Коровай" :) (ми в жовтому светрику)
Наше маленьке надхненнячко мені вчора заявило: "Мам знаєш, яка халепа сталася? в мене є аж два дитячих кріселка! нам треба ще одну дитинку" :)))

понеділок, 28 лютого 2011 р.

Історія жіночої мрії

Сьогодні я поділюся радістю, яка звалилася на мене цими вихідними.
Жіноча мрія... Мабуть кожна з нас знає те щемне відчуття, коли отримує бажане. Так от. В суботу в мене було щось схоже. Річ у тім, що десь роки два, якщо не цілі три, я просила свого чоловіка зробити мені велику дошку для різання. Таку щоб і канапки зручно було робити і тісто на чабуреки розкачувати. Десь місяць тому приходжу я якось з роботи додому, а в кухні лежить вона! Кльова, суперова, мега ... ну, просто нема слів. А виявилося, що це супер модне створіння призначено не для мене, - хтось там замовив..... :(
Словом, і досі в мене нема моєї маленької мрії. Але в суботу муж порився в своїх деревяшках і видивився там підходячий матеріал для вигтовлення дощечки!!! Цього тижня обіцяв зробити :) От і буде презент до Міжнародного жіночого дня :)

пʼятницю, 25 лютого 2011 р.

Історія великого переполоху у маленькій квартирі :) - ДВА

Обіцяла дорозказати про приїзд телебачення. Так от, в хаті ми поприбирати все ж встигли, при тому, що як на зло саме в цей момент поламався пилосос - не хотів чомусь гудіти, а виявилося, що просто переламався кабель біля розетки. То муж ще мусив шниряти в своїх запасах і сяк-так прикручувати справну розетку, аби килим наш був чистий. Мені ж дісталася місія забрати дитину з дитячого садочка. Ну, не було би добре, коли б лихо не помогло. Так і у нас  - щойно ми до хати, а за нами і ТБ. Порозказували ми всі все-все що знали і думали про нашу спільну творчість і близько пів на десяту вечора колеги-журналісти стомлені, але щасливі і з повною касетою наших мордочок :) потопали додому.
Тепер чекаємо, коли то все щастя скорочене до мінімуму покажуть на всю країну :)

середу, 23 лютого 2011 р.

Історія великого переполоху у маленькій квартирі :)

Зазвичай я писала тут історії іграшок, але те, що відбувалося вчора у нас вдома, інакше як переполохом не назвеш.
Почалося все з того, що до мого мужа потелефонувала журналіст з одного з центральних каналів і виявила бажання завітати до нас на зйомку і розказати всім всім всім про лялькові будиночки. Ну все б воно нічого і дуже навіть кльово якби не "але". І те "Але" не таке маленьке "але ", а таке: "АААЛЛЛЕЕЕ". Річ у тім, що жодного будиночка готового в нас вдома не було (ну всі пороз"їздилися до своїх нових власників, точніше маленьких власниць :) ). Тому вчора весь вечір і до пізньої ночі чоловік майстрував і творив хатинку, щоб було з чим перед камеру вийти :), я ж няньчила дитинку. А коли нарешті настав сонний час, почалися гонки з приведення нашого мешкання до норм цивілізації (а простіше - прибирання). Воно плавно намагалося завершитися і нині рано...
Ну поки що маю ще надію, що все буде добре :)
Завтра розкажу як і що....
І покажу фотки :)    

пʼятницю, 18 лютого 2011 р.

Історія переляканого котика

В нашій колекції є чимало кльових котиків. А оце нещодавно мужа попросили зробити перестрашеного кота. Не штука то сказати, штука зробити. Тому спрешту йшлося про вибір матуріалу. Оскільки наляканий кіт стовбурчить шерсть, то  це треба було передати за допомогою усіх наявних можливостей. Тому з-поміж інших дощечок, було вибрано дуб з чітким малюнком, а самого котика роміщено так, щоб природна фактура дерева імітувала настовбурчену шерсь - вертикально. А далі вмілість рук і жоного шахрайства, як казали класики.
Так і вийшов котяра, який злякався їжачка :)


четвер, 17 лютого 2011 р.

Історія однієї свинки

Сьогодні розповім про свинку. Тобто фігурку національного українського продукту. Здавалося б - що такого складного намалювати і вирізати свинку? От чоловік взяв олівця, кусок грубенької вільхової дощечки і намалював пАця, гарненького такого. Вирізав лобзиком. А далі було найвеселіше - привести його до об"ємності. Вистругував він ту свинку довго і нудно. Зате коли вона вже була готова - це було шось. І уявіть собі що було далі.
А далі один крутий чувачок з Кийова, який там має цілий сайтик з продажу саморобних іграшок, виявив ініціативу замовити виготовлення кількох таких звіряток. "ОООООО, кльовоооо!", - спершу подумали ми. Але... Хлопака хтів, щоб то йому зробити запівдарма, як то кажуть. Ну, стало зрозуміло, що шкіра виправки не варта, про що і було повідомлено потенційного замовника (у ввічливій формі, звісно). І що б ви думали було у відповідь? А у відповідь був лист, де мого коханого прямим текстом обізвали шахраєм, мовляв він здер образ свинки у якогось модного київського виготовляльника іграшок з дерева. Ну, про те, що про існування того майстра ми почули вперше власне в цьому листі, то дурниці. Питання нас з чоловіком мучило одне - як інакше можна було намалювати свинку, аніж так як вона є, щоб вона не виглядала комусь як копія....?
Отак. Робиш шось у своє задоволення, нікого не чіпаєш, а тут тебе на рівному місці шпикулянти до себе прирівнюють... :(

понеділок, 14 лютого 2011 р.

Ледь не забула!

Хто хтів би подивитися як виглядають будиночки, глядіть отут - http://www.novy.tv/reporter/ukraine/2011/01/06/18/41.html :)
Переглянете, діліться враженями!

Історія "будиночків для принцесок"

Вчора усією сім"єю були в Ашані - то такий велиииииикий гамазин, де є купа меншеньких. І зайшли ми з донечкою в одну крамничку, де продають все-все-все для дітей. І ви не повірите, що я там побачила, - іграшкові будиночки для дівчаток. Був там меншенький на дві кімнати і більший на чотири. Але цікаво інше - моя дитина в ньому зацікавилася хіба що лялечкою, яка би там мала жити. А про хатку сказала: "Мій гарнісий".
Отака пригода мені підказала, про яку з іграшок розповісти першу історію -  про будиночки для принцески. Подивитися, які вони є і купу фоток можна тут: http://dimokl-toy.blogspot.com/p/blog-page_26.html .
Так от. Десь півтора року тому чоловік побачив десь в неті фото будиночка. Правда він був пластиковий чи який там, але вирішив він зробити свого - дерев"яного. Робив його довгенько - тиждень приблизно. Навіть мене до того залучив, бо коли вже є модна хата, то і інтер"єр має бути відповідний. Згадала я дитинство, як то кажуть, і почала шити мініатюрні подушки, ковдрочки з підодіяльниками, шторки... Всі вони підбиралися по кольористиці, малюнку, гармонуванню.. Це був перший будиночок. А коли вже робилися  наступні, то для них спеціально купували шпалери, тканину, купу вати для набивання поcтелі... Отак ми з чоловіком стали міні-дизайнерами... тепер навіть часами сперечаємося який килим пасуватиме до інтер"єру, якої форми шторки варто повісити на вікна...
Особисто для мене найскладнішим у цьому творчому процесі є дотриматися золотої серединки між реалістичністю та казковістю, бо хоч це і є будиночок, але ж все-таки для принцески! :)

пʼятницю, 11 лютого 2011 р.

Нащо я тут...

За фахом я журналіст. Працюю. Виховую доньку. Намагаюся читати книги. Не всі, які мені б хотілося, але "тримати себе в формі" стараюсь. Але є ще один бік мого життя - мій коханий чоловік. Він в мене майстер з виготовлення дерев"яних іграшок для дітей і не тільки :). Він навіть має свій блог, де виставляє свої роботи, ( http://dimokl-toy.blogspot.com/ ). Але на цьому блозі люди бачать лише те, що  ми отримали в кінцевому результаті, а от творчого процесу, якій, як на мене, є не менш цікавим, ніж результат, не видко. Тож я вирішила виправити ситуацію. На цьому блозі намагатимусь розказати історії  створення дерев"яних іграшок. Сподіваюсь, це буде цікаво не лише для загального розвитку, а й стане корисним для тих, хто ще не вирішив, яке хоббі собі обрати :)