середа, 27 квітня 2011 р.

Історія найрозумніших іграшок або що таке "Шнуровка"

Коли в мене народилася Катруся, то як і всі сучасні мами не оминула купи мудрих книжок про те, як правильно доглядати за дитиною і як правильно її розвивати. Маю їх аж три! То коли народжу друге малятко, мож буде зекономити купу грошів :)) Але я не про це. У всіх цих книжках, а також майже в усіх статтях, які є в неті, пише про те, що дитинка буде дуже добре розвиватися і буде просто вундеркіндером, якщо розвивати дрібну моторику. Грубо кжучи, якщо давати дитині щось якнайдрібніше і пропонувати перебирати оте "щось" пальченятками, то буде вам щастя :))).
Ну, коли нашій доці було зовсім трошки рочків, татко наш ще не вмів робити такі чудеса, які робить зараз (або просто ще не знав, що він таке вміє :))) Тому ми виходили з ситуації як могли - і горох з гречки вибирали, і мамині заколки "мучили", і коралі розбирали на запчастини...
А от коли наш татко навчився виробляти всяке і різне, то витворив такі собі шнуровки. Якось після довгих випилювань він приніс щось дуже схоже на маленьку кухонну дощечку, але з купою дирочок. Я його питаюся: "Що це таке?", а він хрюк такий відповідає: "Зачекай і побачиш". Ще десь годину він модохався і приніс показати  шнуровку яблуко. Приблизно таку, як на фото. Єдине що було відмінне - це патичок на кінці ленточки. річ у тім, що спершу замість нього був справжній хробик з очками ротиком і навіть чубчиком. Але і ця іграшка (як всі інші) пройшла випробування нашим маленьким експертиком. І доня виявила, що хробик є гарненьким але дуже незручним, оскільки, якщо хотіти його перепхати через дірочку вдруге, то це вже є проблематично для дитини. Тому в наступних шнуровках хробик перетворився на звичайний патичок затоншений на кінці.
А ще наш експертик виявив, що цікаво "пришивати" різноманітні детальки. Тож наш татко думав-думав і надумав. Він виробив нам паровозика. Але не просто паровозика, а об"ємного, кльового та ше й купою відчіпних деталей. Ото було радості! А ще з його допомогою ми вивчали ази механіки. Коли паличку, яка кріпиться зверху на колеса, пришити не надто міцно, то можна хрозуміти принцип руху коліс (ну, цих примудростей нас вчив татко, мама щось якось з механкою не дуже дружить...)
Я от собі думаю, як класно, що в нас є наш тестувальник татових виробів, бо ми - дорослі, часто не враховуємо певних нюансів, які для дитини є важливими, а часом і визначальними. Цікаво, а великі іграшкові компанії, мають таких експертів?...

четвер, 21 квітня 2011 р.

Історія чуда в пір"ї

А нині моя історія про мене :)). Нині я народилася... правда 27 років тому...
І сьогодні мені дарували купу подарунків, купу квітів... Але найцінніше для мене було не це. От ти працюєш, виконуєш свою роботу, рутина-рутина-рутина... Аж тут в такий день, коли по великому рахунку тебе мусять привітати твої колеги у відділі (ну, бо ми все так робимо), і, звісно, родичі. А тут в тебе купа дзвінків і подарунків від людей, з якими ти по роботі стикаєшся, яким щодня віддаєш частинку себе.. але, які, зрештою, якщо об"єктивно, аж ніяк не зобов"язані тебе привітати..
До чого це я? А до того, що в такі моменти ти розумієш, що твої зусилля цінують, що про тебе пам"ятають попри купу завдані і доручень... це приємно...

вівторок, 19 квітня 2011 р.

Історія вередливого зубчика АБО актуальні натуральні зубогризки

Свого часу, коли наше мале було дуже ще мале, і їй різалися зубчики, ми пішли до магазину і, як нам порекомендували, купили зубогризку.
Вона була пластмасова якась там екологічна ніби-то. Всередині була рідина спеціальна, ту зубогризку треба було ставити в холодильник, а потім таку зимну давати дитині, щоб вона отим холодним собі зубки заспокоювала... Таку інструкцію до використання нам надала приязна консультант в магазині.
Але... але наше мале тої інструкції або не почуло, або не зрозуміло, бо всі наші намагання допомогти зубкам прорізатися за допомогою тої шуки були марними. Мала не просто не хотіла її гризти, а навіть бавитися не дуже прагнула, хоча форма була цікава (як на мене) і кольорів не бракувало...
 Ну, слава Богу, зубастики в нас виросли. А наш татко коли виявив у себе хист до деревовирізування і перетворення його на всякі модні штуки, серед іншого зауважив таке: Катруся хоч в той час вже була зубаста :)), але бавлячись дерев"яними цяцьками не забувала їх запхати в ротик і випробувати на міцність. І тоді в мужа виникла ідейка - зубогризки.
 Спершу вигадав він три види: рибу з прямим хвостиком, бегемотика і  метелика. Працював над ними реальних кілька днів. Бо ж то для дитинки - всі кутики ідеально заокруглював, потім зачищав наждачкою найдрібнішою, потім олією гарячою поливав, щоб бруд відштовхували і були антисептичні (олія лляна використовувалася).
Правда, згодом вони набували удосконалених форм - то нашій Катрусі голова бегемота не сподобалася, то в рибки плавничків браквало.. Словом, за три роки муж вже навигадував 12 видів (всі види можна побачити тут http://dimokl-toy.blogspot.com/p/blog-page.html )
А минулого тижні в нас "народився" тринадцятий :)) Побачив Дмитро стару-престару іграшку - калаталко, яким ще я бавилася. Сподобалася йому форма і врешті він вирізав ще одного гризунчика. ну дуууже гарнюній вийшов :) ну, принаймні мені так здається...

вівторок, 12 квітня 2011 р.

Історія юного режисерчика :))

В мене росте донечка. Їй 4 рочки і 1 місяць. І мабуть вона буде колись режисером. Чого я так думаю? На цих вихідних ми були у нашого дідуся на ювілеї - йому стукнуло 50. Троха сиділи за столом  "балювалися", а потім Катруся влаштувала справжній театр - казочку про козу-дерезу з того моменту, як вона в зайчикову хатинку залізла, доця захотіла поставити на живо.
Вона визначила себе зайчиком, маму (мене) - козою, дядька хресного - вовком, нашу тітоньку - лисичкою (хоча її в оригіналі казки не було, видко цьоця дитині асоціюється з цим персонажем :)) ), а тато наш був раком-небораком. І ми в ролях "зіграли" дитячу виставу. Сміху було - море, а в дитини радості - не переповісти....
Цікаво - від кого в неї стільки організаторських здібностей... 

четвер, 7 квітня 2011 р.

Про ГОРДОГО собачку і його синочка

Сьогодні я розповім про одного самотнього песика, який сумував-сумував і нарешті дочекався синочка :))
Так от. Як уже видно з моїх попередніх історій, досить часто ідеї для створення нових цікавих іграшок мужу "влізають" в голову випадково. Побачить якийсь кусочок дерева, щось йому уявиться і "народжується" забавка. Так було і з Гордим песиком. Річ у тім, що вирізаючи бегемотика, мужу залишився шмат деревини, в якій йому дуууже "виглядало" якесь звірятко. Взяв муж ножичок свій, тесав відтесував, підправляв і вийшло щось ну дуууже гордовите з задертим догори носом. Але щоб ЦЕ стало песиком довелося йому вуха доробити і хвоста. Але зробити такому пихатому хлопаці звичайного хвоста - не прикол. Тож отримав він такого ж хвоста як і він сам - задерикуватого :))
І був він собі у нас (тобто жив у шухляді з іграшками) досить довго. Аж тут коханий каже якось: "Глянь кого я зробив", і показав мені нашого Гордого, але в дитинстві - малого і встидливого :)). А якщо їх поставити разом - ну справдешній Татусько і Синулька. Отак вони і поїхали до нової власниці - удвох, аби сумно не було, коли вона на роботу йтиме :))

вівторок, 5 квітня 2011 р.

Мрії збуваються! або Історія крутої кухонної дощечки

Ще нещодавно я писала тут на блозі, що срію про кльоеньку дощечку на кухню, на якій би було файно різати і приємно дивитися. І що ви думаєте: ВОНА В МЕНЕ ТЕПЕР Є!!!!!!!! Ура!
Модна! Стильна! Такої точно ні в кого нема! Ексклюзівчечок :)))

понеділок, 4 квітня 2011 р.

Жили-були Їжак, Їжачиха і купа дітей...

Близько року тому, ще до того, як коханий почав робити лялькові будиночки, захотів він зробити щось дуже казкове. Річ у тім, що спершу більшість іграшок були одиночними екземплярами і поєднати їх могла лише дитяча фантазія. Скажімо, коли дитині дати кота, ведмедя і собачку, то вона собі подумає-подивиться і побавиться у цілу історію, як звірі зустрілись, потоваришували і подорожували страшним лісом (це моє мале колись таке мені розказувало :))
Аж тут муж захотів зробити щось, що б саме по собі "розказувало" казку. Думав-гадав і взявся за деревинки. Малював, вирізав, вистругував і зробив ну дуууже казкову хату. Стояла вона в нас на кухні днів зо п"ять. Хто приходив у гості, той ахкав і охкав - яка краса.
Ну, хата, це люкс, але де ж тут казка? Пошукав чоловік у своїх заготовках і нарив цілу купу різних їжачків - аж 7 штук (це колись його поперло і він весь вечір вимальовував колючих друзів у різноманітних варіаціях :)
Так ми "заселили хату". Але Дмитрові все ж бракувало казковості... так народилися гриби з казковим хробиком і ялинка. "Ну, вони ж в лісі живуть", - пояснила мені моя Катруся.
Отак у нас вийшла справжнісінька казкова галявина, де живуть мама Їжачиха, тато Їжак і їхні дітки.
А десь через півроку в нас оселилося ще й сімейство зайчиків у своїй приватній "нерухомості" :)  Їх було п"ятеро, але мама ось-ось чекає поповнення )))