Сьогодні розповім про те, як дорослі люди падають у дитинство :)
Якось мужу замовниця з Борисполя (того що місто) надіслала фоточку газової дитячої плити з дерева у виконанні російського майстра. Там вона коштувала троха дику суму, до того ж по якості виконання не надто влаштовувала. Тому кобіта попросила нашого татка-Буратіна випиляти "щось схоже", але "у стилі іграшок DimokLa".
Коханий прикинув, посидів трошки з олівцем та аркушем паперу і вималював ескіз плити. Найважче було із ніжками. Бо в розрізі практичності, то не могло бути дно, яке повністю лягає на підлогу, адже тоді плиту буде важко (а точніше геть не зручно) підняти і перенести куди-небудь. А в нашого татка і такі речі завжди продумуються наперед.
Отож, малював він десь три різні варіанти, а потім і каже: "Піду повирізую трохи. А там, як плита захоче таку ніжку і зроблю!". Вислів, звісно, цікавий "як плита захоче". Але мушу сказати, що справді дерево часто само підказує, яку форму краще вибрати. Таким чином частенько народжуються такі кльові речі, що зумисне такого б точно не придумав!
Так народилася перша плита. Потім коханий її доукомплектував дощечкою для овочів, ложкою та лопаточкою для помішування страв.
А оце нещодавно таку ж плиту замовила мамуся з Одеси. Утім, у її уявленні то мала бути не лише плита, а цілий комплект разом із тумбою-столиком. Замовлено-виконано! :)
Так вийшов ось такий набір як на фото.
- А до чого ж тут дорослі, які падають у дитинство?, - виникає логічне запитання.
- Дуже навіть до речі!, - скажу я вам.
Річ у тім, що наша доня на такій плиті стільки смаколиків наварила, що ми з татком замучилися їсти!
Тому нашого майстра ми відпустили продовжувати творити, а я з донькою (а мені вже не 3 рочки) лазили накарачках коло кухні і ліпили вареники, варили борщ, пекли пиріжки... І мушу зізнатися чесно - відчувала себе дитиною, абсолютно щасливою дитиною. Бо тоді, 20-25 років тому, таких іграшок просто не було... принаймні у мене .
Немає коментарів:
Дописати коментар