Як дорослий чоловік упав у дитинство АБО коник на паличці - мрія дитинства!

Коханому напередодні Миколая одна львівська сім'я, де росле хлопчик-лицар, замовила коника на паличці. Спершу досить довго чоловік не міг придумати, як мав би виглядати той кінь, бо, чесно кажучи, ті варіанти, які видавав йому безсмертний і вікопомний Гугл, ані зовнішньо ані внутрішньо (за відчуттями) не були "в його стилі" (ну, щоб можна було підгледіти). Коханий навіть вигадав був, щоб я пошила голову коня, а він підсобить паличкою. Але оскільки в мене дві руки і обидві ліві, я чемно відмовилася. :)
Якось читаючи мій блог Дмитрик поскаржився, що в кожній моїй історії я пишу, буцім він довго обдумував свого чергового шедеврика, мовляв: "Я в тебе мало не тугодумом виглядаю!". Я цих закидів, чесно кажучи, не розумію, адже як на мене, ретельне обдумування концепції іграшки свідчить ні про що інше як про серйозний підхід до справи, що забезпечує мега-результат. 
Але в цій історії задля справедливості скажу, що може коханий за наявності більшої кількості вільного часу цю іграшку би зробив швидше, якби не купа-купезна замовлень з різних куточнів нашої рідної країни.
Отож. Буквально напередодні Дня святого Миколая коханий такий витворив свого першого "коника на ломаці", як він його ніжно обізвав. А потім ще весь вечір "падав у дитинство" - скакав на тому коні, вихилявся і тішився як мала дитина. Так було приємно бачити коханого таким щасливим! :)))))))))
Навіть наша доня уявляла себе ковбойкою і скакала-вискакувала на тому коні, хоч він був ще не до кінця завершений.
А щоб коник був ще ліпшішим коханий йому оченятка розмалював акриловими фарбами та покрив увесь виріб водорозчинним лаком - цілком безпечним для діток. 
Отак народилася ще одна іграшка у нашого Татка-Буратіна :)
ПіСі: як ми його любим!!!!!!! Але йому не кажіть! :)

Дерев'яна дитяча плита - спосіб виховати справжню господиньку!

Сьогодні розповім про те, як дорослі люди падають у дитинство :)
Якось мужу замовниця з Борисполя (того що місто) надіслала фоточку газової дитячої плити з дерева у виконанні  російського майстра. Там вона коштувала троха дику суму, до того ж по якості виконання не надто влаштовувала. Тому кобіта попросила нашого татка-Буратіна випиляти "щось схоже", але "у стилі іграшок DimokLa".
Коханий прикинув, посидів трошки з олівцем та аркушем паперу і вималював ескіз плити. Найважче було із ніжками. Бо в розрізі практичності, то не могло бути дно, яке повністю лягає на підлогу, адже тоді плиту буде важко (а точніше геть не зручно) підняти і перенести куди-небудь. А в нашого татка і такі речі завжди продумуються наперед.
Отож, малював він десь три різні варіанти, а потім і каже: "Піду повирізую трохи. А там, як плита захоче таку ніжку і зроблю!". Вислів, звісно, цікавий "як плита захоче". Але мушу сказати, що справді дерево часто само підказує, яку форму краще вибрати. Таким чином частенько народжуються такі кльові речі, що зумисне такого б точно не придумав!

Так народилася перша плита. Потім коханий її доукомплектував дощечкою для овочів, ложкою та лопаточкою для помішування страв.
А оце нещодавно таку ж плиту замовила мамуся з Одеси. Утім, у її уявленні то мала бути не лише плита, а цілий комплект разом із тумбою-столиком. Замовлено-виконано! :)
Так вийшов ось такий набір як на фото.
- А до чого ж тут дорослі, які падають у дитинство?, - виникає логічне запитання.
- Дуже навіть до речі!, - скажу я вам.
 Річ у тім, що наша  доня на такій плиті стільки смаколиків наварила, що ми з татком замучилися їсти!
Тому  нашого майстра ми відпустили продовжувати творити, а я з донькою (а мені вже не 3 рочки) лазили накарачках коло кухні і ліпили вареники, варили борщ, пекли пиріжки... І мушу зізнатися чесно - відчувала себе дитиною, абсолютно щасливою дитиною.  Бо тоді, 20-25 років тому, таких іграшок просто не було... принаймні у мене .

Виконую обіцянку - іменні стільчики для хлопчиків

Нещодавно писала про те, як наш татко Буратін виготовляє іменні стільці. Оце зараз він вже завершив роботу над ще кількома  - іншої кольорової гами стільчиками. Тож хочу представити їх на розгляд поважної аудиторії.

Мушу зізнатися, що я геть нічого не маю проти біленьких стільчиків - гарно і мило. Утім, нова замовниця, яка хотіла організувати подаруночки для свого синочка і племінника, вважала, що біленькі їй не підходять. Тож довелося експерементувати.

Здавалося б - ну що такого, пофарбував у інший колір і все тут. Але слід врахувати, що у стільчику поєднано кілька кольорів - колір основи та кольорові літери. Тож коханому довелося трошки побавитися із підбором кольористики, щоб на основі вони не губилися і не надто контрастували. 
Як на мене, старання не пройшли на марно. Замовниці теж так здалося, на щастя :)



Паралельно із цими стільцями Дмитро виготовляв ще одного - для донечки нашої давньої знайомої - для красуні Марусі. На цьому кріселкові муж спробував ефект "розкиданих літер".
Як на мене виглядає прикольно. А наша доня Катруся - експерт з оцінювання усіх таткових робіт, заявила: "А букви що, падають? Як сніжинки? ", - і зайшлася сміхом :). Отакі асоціації. Цікаво, що видасть при вигляді свого нового стільчика сама маленька власниця. До речі, у її мамусі Оленки сьогодні день народження. З чим ми її принагідно і вітаємо!